Вчора Черкаси [схилили](https://www.facebook.com/rada.cherkasy) голови у скорботі, вшановуючи мільйони українців, яких тоталітарний режим свідомо прирік на смерть від Голодомору.

Чи не в кожній сім'ї є своя історія Голодомору — це частина того болю, який відчуває вся Україна. Саме тому цей день — про пам’ять, що не дає нам зупинятися й змушує діяти.

За оцінками українських істориків, на територіях, що нині входять до Черкаської області, від Голодомору 1932–1933 років загинуло щонайменше **120–150 тисяч людей**. Це цілі села, яких сьогодні вже не існує. Це зламані родини, втрачені покоління, ненароджені діти, які мали б жити, творити, будувати цю країну.

Тоді Україну хотіли знищити голодом. Сьогодні — ракетами й війною. Час змінюється, але намір ворога лишається тим самим. Та ми вже інші. Ми — народ, який пам’ятає, який об’єднався, який знає ціну життя і свободи.

У цей день ми згадуємо не лише тих, хто загинув. Ми згадуємо й тих, хто так і не народився. Мільйони невтілених мрій, які могли б стати майбутнім нашої держави.





