Смачна совєцька ковбаса по 2.20 Попереджаю- я не даю оцінок і пишу виключно те, що сам бачив і відчував. Я дуже добре пам‘ятаю всі ті ковбаси.  Десь в 1965- 75 роках були смачні сердельки. Дуже смачні. Їх просто виготовляли на місцевому м‘ясокомбінаті для «місцевих». Там реально було м’ясо. А ковбаси «централізованого постачання» були двох сортів- докторська і любительська. Любительська це та ж сама докторська тільки із великими шматками неїстивного сала. На смак ковбаса була якась прісна і недобра. Любительську можна було якось їсти, повиколупувавши те сало. З 75 року смачні сердельки зникли. Казали що поміняли ГОСТ( суворі правила і технічні умови), і в ковбасу стали добавляти замість дефіцитного м‘яса якісь інші маси. Ближче до 80 х років ковбаса стала просто гидотна. Але іншої не було. Мабуть там уже була соя і ще якісь наповнювачі. Знайомий, який працював на м‘ясокомбінаті, категорично відмовлявся їсти цю ковбасу і всіх відмовляв від цього. Деякі подробиці розказував, і після цього хотілося ригати. Студент, який жив в кімнаті з моїм братом, підробляв в ковбасному цеху у Львові. Розказував як щурі падають в ту масу, що мелеться для ковбаси. От десь така вона смачна по 2.20 Ковбасу можна було їсти , тільки підсмаживши її на олії. Вона ставала коричнева і зморщувалась, а у сковорді набиралося з неї багато рідини, яка випаровувалася. А вже після 80 року, воду з ковбаси просто вичавлювали руками. Десь до третини ваги. Витікала фарбована рідина із запахом. Залишалась якась гумова маса, яка була без смаку. Був популярний жарт совковий- туалетного паперу немає, бо його весь в ковбасу кладуть. Появилася ще ковбаса «Чайна». Така як докторська, тільки відверто гірша і якась з пустотами. Нагадувала, пардон, дрислю. Про сосиски і сердельки мовчу, бо що там було всередині можна тільки уявити. М‘яса там точно не було. Анекдот тих часів про Брєжнєва- він мав вставну щелепу і, коли говорив «соціалістічєскіє страни», то виходило «сосіскі срані». А головне, що тої ковбаси було не купити. Скажені черги, або просто нема. Пізніше з’явились талони- карточки. Видавали талони на 0,5 кг ковбаси на місяць на людину. За ковбасою посилали «гінців» у Київ, бо там ковбасу «викидали» в магазини, і можна було хоч якось купити. На підприємствах люди скидалися грошима і посилали одного- двох на закупи. На роботі їм ставили робочий день, щоб не було прогулів і виписували якусь премію, щоб люди були зацікавлені їхати. Був совєцький жарт- що таке довге, зелене і ковбасою пахне? - Це електричка з Києва( Львова, москви, і т.д.) Профспілки як могли допомогали, якщо були толкові керівники. У нас на заводі профспілки посилали «гінців» навіть в інші республіки і домовлялися про «дефіцит». Якось по бартеру чи що. Тоді на новий рік можна було здати гроші і отримати «набір» із кільця ковбаси, банки маринованих помідорів, баночки конфітюру-варення, пачки чаю, чи розчинної кави і трьох мандаринів. Десь так. Великою удачею було дістати тушонку у залізних банках «військову». Вона була вимащена тавотом(змазкою), і вважалася дуже якісною. Хоча це була неправда.Твердий пласт жиру був неїстивний і як смалець був негодящий, бо чомусь смердів. Копчені і сухі ковбаси ми іноді бачили в магазині. Куштували на великі свята, як вдавалося десь «дістати». Можна було купити рибні консерви «Кілька в томаті». Правда не дешево. А головне всередині була якась суміш кишок, кісток, голів і всякого такого. Консерви мали специфічний запах і смак. Томатний концентрат добавляли, щоб забити сморід і той самий смак рибних відходів. Але і це було своєрідним делікатесом. Ще були консерви «Завтрак туриста»- якийсь соєвий фарш із рисом. Неїстивна суміш. Його вже на крайній випадок брали алкоголіки на закуску. Окрема тема - ліверна ковбаса. І на вигляд і мабуть на смак і запах як гівно. Я не їв. Цікаво, що і коти не їли цю ковбасу. Любив я кабачкову ікру. І зараз люблю. Туди нічого добавити. Вона була всюди. Чай був грузинський «із паличок» і на свята- індійський( хто дістав). Кави не було. Був кавовий напій із перепаленого цикорію( рослина «Петрові батоги») Цукерки були льодяники із цукру, м‘ятні льодяники і іноді «рачки»( ракові шийки). Ми цукерки робили самі не гірші із плавленого цукру. Морозиво. Був пломбір, «Івасик Телесик» по 7 копійок і по 28 Київський каштан». Смачне. Таке як і зараз. Нічим не відрізняється. Я навпаки любив більш водянисте, яке робили в кіоску на автовокзалі. В дитячому журналі «Вісьолиє картінкі»я бачив веселих негренят і мавпочок, які чистили і їли банани. Тому я мріяв скуштувати цей дивовижний жовтий солодкий фрукт. Скуштував я його в другому класі, коли тато десь «дістав» два банани. Вони були чорні і геть як каша. Не вийшло. Ми всі чули легенди про сите московське життя, про сервілат( не знав що це, але назва подобалась. Якась солідна як слово «брикет»), про червону ікру і про ананаси. Ікри ми не бачили, сервілата теж, а ананаси на картинках з неграми теж були присутні. Ми їх малювали на конкурсах малюнків про щасливе життя в ссср. Там завжди був зображений совєцький піонер, китаєць в конічному солом‘яному капелюсі і негр з ананасом. Банан в руці ми не малювали, бо нас сварили за те що у нас виходило. А ще ананас був намальований на обгорточці шоколадної цукерки «Ананасна». Тож я знав , що ананас якийсь «в сіточку» і зверху як цибуля. Тож малювати було легко. На день народження брата, нам привезли з Києва торт «Київський», і вся родина отруїлася і попала в інфекційну лікарню. Я не отруївся, бо чомусь не захотів їсти торт і з‘їв лише мармеладку з нього. Так і жив вдома сам два дні, поки не приїхала тьотя і не забрала мене. Я не боявся і їв глазуровані пластівці. У мене була пачка по 7 копійок. Чомусь там була намальована коза і семеро козенят. Відтоді я люблю глазуровані пластівці і казки. Якось тато поїхав у відрядження до москви і привіз ящик апельсинів. Мама урочисто видавала нам з братом апельсин на день. На новий рік у нас були апельсини, мамин торт із коржів і сметани, яку тато збивав у макітрі з цукром і кролик з морквою із села. Дякую батькам. Всі жили із городів і «села». В місті всі намагалися отримати пару соток землі під городництво. Давали на підприємствах. От на вихідних і після роботи в сезон, вся родина копала лопатами землю і садила картоплю і моркву і соняшник. Якщо не розікрали, то вдавалося щось зібрати. Соняшник міняли на олію у олійні і з того жили. Село( родичі, мами і т.д.) постачало яйця, курей і кролів. А особливо багаті- свинячу тушонку. Але треба було на вихідних їхати на село, щоб допомагати. Інакше ніяк. В село везли цигарки Пріма і пиво в пляшках. Із села картоплю, моркву, капусту , і, як поталанить, то курку. Курку «розтягували» на тиждень для всієї родини. Класичне примітивне одноосібне кріпацьке господарство. Робота після роботи. Тобто ти працював кріпаком на совєцьку державу, а потім ішов працювати на свій город, щоб прогодувати родину. Совок тільки гнобив і грабував. Тим людям, у яких не було «села» і городів, можна було тільки поспівчувати. Макарони з хлібом і кілька в томаті. Мене до глибини душі вразив колись совєцькій фільм-комедія( забув назву) із артистом Куравльовим. Він зранку готував сніданок для родини із трьох людей - кидав в каструлю купу сосисок, смажив десяток яєць, ще там щось. А я жахався від думки, що він за один раз використав місячну норму харчів совєцького чєловека. Що ж вони завтра будуть їсти? У 80х я працював докером в порту Миколаєва. Ми розвантажували рефрижератори(судна) типу «Чапаєв». Вони возили м‘ясо з Аргентини. Яловичина, язики, печінка. Все було заморожене на кістку в коробках по 30 кг. Все м‘ясо йшло на Москву. Охорона стояла на палубі, на причалі і у ешелонах вагонах- морозилках. Жоден кілограм не мав потрапити кудись інакше. Стратегічна сировина. Банани теж ішли на Москву. Тільки які згнивали, то ті «викидали» для продажу в Миколаєві. Окремий трюм з сухою ковбасою охороняли автоматники. Вагони вантажили на причалі, перераховуючи кожен ящик по кілька разів. Двері пломбували і ешелон ішов вночі під охороною. До речі, все це розвантажували чомусь по ночах. Банани і вдень. А м‘ясо вночі. Можна детективи знімати і екшини про доставку аргентинського м‘яса голодуючим москвичам. А ви кажете ковбаса по 2.20
- [із посту Сашка Лірника на сторінці в мережі Фейсбук](https://www.facebook.com/permalink.php?story_fbid=8807223432651923&id=100000930615293)



