Ярослав Нищик: Знаєте, як вмирають міста на Донбасі? Жадність як ознака смиренності

Я бачив як вмирало Селідове, вмирав Покровськ, вмирала Костянтинівка. В останні дні лютого 2024 року я терміново шукав житло в Покровську. До фронту було кілометрів 40-50, але місто жило своє прекрасне життя.  На алеях навесні висадили троянди. В місті ремонтували тротуари. Парки щодня прибирали десятки жінок-комунальниць (чоловіків я на вулицях міста на комунальній роботі не стрічав). Працювали вишукані ресторани, піцерії, служби доставки. Такого вибору фруктів як в супермаркеті "Бульвар" я не стрічав ніде. Багато екзотичних фруктів наживо я побачив саме там. І от в цьому місті я мав знайти квартиру. Знайшов. Обідрана двокімнатна квартира з розбитою ванною, ліжком-гамаком та купою запилених перин на сьомому поверсі. Прожили ми там кілька ночей. Поки за метрів 300 не прилетів "Іскандер". І стало зрозуміло, чому панельні будинки небезпечні. 20 000 гривень за квартиру (перший та останній місяці), 10 000 ріелтору, 460 гривень комунальних. А вже за кілька днів через "Фейсбук" познайомився з прекрасними людьми які пустили в свою трикімнатну мебльовану квартиру. Самі вони евакуювались до Білозір'я, а потім Сміли. Прожив я там десь місяців чотири. А вже цього року, з місяць тому, бачив відео як наш танк розбирає під'їзд де я жив, бо там сховались окупанти. Потім була Костянтинівка, Дружківка. Скрізь те ж саме. Жадність як ознака смиренності. - З посту Ярослава Нищика в [мережі Фейсбук](https://www.facebook.com/jarik.n/posts/pfbid02SAGwbcP8pAxMdytGSN2Je44QUcxnYTwSkdUxqzE4gYuHUeQcawCqNX9WFiNeB4a6l) **Ярослав Нищик, ексдепутат Черкаської міської ради, колишній секретар міської ради, член ВО «Свобода», нині в ЗСУ.**